Затоплені та відкопані міста Месопотамії

Частина 4

Чи ви чули що-небудьпро таку місцину як Гьобеклітепе? Дарма! Думаю, вже дуже скоро наші дітки будуть вивчати у деталях про Гьобеклітепе та храм який тут відкопали. Тільки подумайте – 12 тисяч років до нашої ери, час неоліту, тобто новий кам'яний вік! Про єгипетські піраміди та стоунхендж не буде чути ще тисячі років, а тут на «пупковому пагорбі» (саме так перекладається Гьобеклітепе) люди моляться та приносять жертви. Це перше відоме людству місце поклоніння!

Приїхавши у музей здивувала його професійність та новочесність: сучасні презентації та виставки і опісля оглядини самого комплексу під відкритим небом. Територія комплексу величезна, з гарними краєвидами. Кажуть, тут можна розмістити 30 футбольних полів! Під керівництвом німецького археолога Шмідта (він оселився і проживає неподалік самого комплексу) розкопали тільки малу частинку. Є версії, що розкопки триватимуть ще принаймні наступні 50 років.

Але те, що розкопали – вражає. Знайдені величезні «Т» подібні кам'яні брили, гарно розкладені на випеченій з глини підлозі з орнаментами плазунів, лисиць, кабанів та інших звірів і птахів. Мою увагу привернули виїмки зверху на брилах, тому звернувся з питанням до Мустафи. У них наливали олію та підпалювали, утворювався такий собі світильник. І тут у мене по тілі пішли мурашки, адже розум збагнув як воно все могло виглядати 12 тисяч років тому у світлі вогнів. Дуже багато символів та знаків Гьобеклітепе розшифровано та напевно ще більше лишається загадкою. З пояснень та історій запам'ятались 150 літрові ванни, котрі теж тут розкопали. У ваннах знайшли речовину котра виникає в процесі бродіння ячменню і підозрюють перших людей у варінні пива.

Також оця вся історія з грифами (птахами) і «Т» подібними фігурами: грифи репрезентували двері у вічність, адже людей не ховали, а лишали обезголовленими на полі для птахів, черепи ж використовували для поклоніння предкам. Чому саме 7 тисяч років до нашої ери люди вирішили повністю усе засипати піском? Безліч теорій, та нехай це лишиться загадкою. Основний меседж музею, котрий стараються передати відвідувачу так це те, що спочатку кочівні люди збирачі, збудували храм. Це змусило їх оселитися неподалік св'ятині, а вже потім вони навчилися землеробству! Тобто спочатку віра, а вже потім перехід з людей збирачів до людей землеробів.

Ще трошки часу у кондиціонованому автобусі і нас чекала ще приємніша прохолодна прогулянка човником по р. Єфрат. В мене немає жодних сумнівів, чому саме між Тигром та Єфратом перші люди знайшли собі домівку, бо краєвиди бомбезні. Дуже кортіло мені саме торкнутись води біблійної та древньої річки, споглядати з кораблика на Римську фортецю Румкале, затоплене місто Халфеті, де просто з води видно один з мінаретів мечеті, а решта будівлі проглядається під водою. Горнятко турецької місцевої фісташкової кави мененгіч і відчуття ніби потрапив у Едемський сад.

Дорогою ми бачили багато фісташкових садів і стало зрозумілим чому у Туреччині все роблять з фісташками. Та кулінарні пережиття поїздки не закінчились. Приїхавши у готель в Газіантепі (а це одна з кулінарних столиць Туреччини) шеф-кухар готелю влаштував майстерклас місцевої котлети «içli köfte». Тепер чекаю усіх в гості аби передати знання, та смак.
Особливої уваги вартує також базар у Газіантепі. Місто стояло на перехресті торгових шляхів, відповідно тут розташовувались багато караван сараїв – це такі собі будівлі, де зупинялись торговці зі своїми верблюдами, відпочивали, ну і звісно торгували. Зараз ця вся тереиторія об'єдналась і утворився великий базар. Ціни тут досить помірні і навіть не побоюсь сказати низькі, особливо за витвори ручної роботи.

Останнім музеєм у програмі був музей мозаїк міста Зеугми, котрий розташований у Газіантепі. Звучить дивно, та справа в тому, що в 1996р. влада Туреччини вирішила побудувати нову електростанцію. Була побудована дамба і місто Зеугма з неймовірними мозаїками мало б опинитись під водою. Аби не втратити такі шедеври, був створений музей і мозаїки були перенесені саме у Газіантеп. Одним з найяскравіших артефактів музею є обличчя циганки, котре водночас і радісне і сумне, а погляд – як у Мона Лізи: завжди слідкує за Вами, з якої б сторони не старались глянути на циганку.

Завершу свою розповідь тим, без чого не може бути вдалою і такою цікавою будь-яка мандрівка. Це – люди. Друзі та нові знайомства. Ті пережиття, це ділення враженнями, історіями і просто випити разом бокал вина, чи віскі ввечері у готелі, закарбували цю подорож у моїй пам'яті і спогади до яких вертатимусь не раз. Тому хочу подякувати Оленці, Андрію, Тані, Петру, Наді, Олені, Марічці, Мустафі, та всім-всім, хто зустрічався нам по дорозі та був у автобусі.

Усе це, та трішки більше ми плануємо побачити 8 - 14 квітня у подорожі "Невідома Туреччина: усе найдавніше та найзагадковіше"

Стамбул - Догубеязит - Ван - острів Акдамар - Озеро Ван - Бітліс - Мідьят - Мардін - Дара - Диярбакір - Гора Немрут - Шанлиурфа - Харран - озеро Баликли-Гель - Халфеті

Програма подорожі

Василь Мікула

Мандрівник-професіонал та блогер початківець

Поділитися на Facebook: