Click to order
Ваше замовлення
Total: 
Заповни, будь ласка, уважно всі поля, щоб ми могли зв'язатись з тобою для уточнення усіх інших деталей для оформлення поїздки.
Імя
Прізвище
Email
Телефон
*оплачуючи даний тур Ви погоджуєтесь з умовами Договору оферти

Думали, що знаєте багато про Месопотамію? Перевіримо?

Частина 3
Зранку керівник повідомив, що день буде насиченим (іншого і не сподівались).
Вирушили до міста Дара, а точніше в некрополіс міста Дара. Саме місто також має цікаву історію з якою з нами радо поділився Мустафа. Виявляється, це римське місто було оточене двома мурами. У 1-2 столітті Персам вдалося пройти крізь перший мур та ніяк не могли прорватись крізь другий і тут починається найцікавіше, адже це перша в історії описана біологічна війна.
Перси привезли з Іраку отруйних плазунів та катапультою їх закинули у місто, як би дивно це не було, та місто здалось і Перси за допомогою біологічної зброї увійшли у Дару. По сьогоднішній день у цій місцевості зустрічаються ядовиті плазуни, які не типові для цього регіону.
Приїхавши під браму входу у некрополіс ми дещо злякались, адже все було зачинено, та незабаром з'явився чоловік з ключами та відчинив нам двері у місто мертвих. Римляни ховали людей поза містом і створювали цілі міста мертвих. Так, це відрізняється дещо від нашої культури, де наші предки старалися ховати людей близько святинь та великих храмів. Некрополіс міста Дара – саме таке велике місто мертвих з вулицями, печерами, кімнатами та нішами для тіл. Язичницький храм поклонінню сонцю також тут знаходився і зрозуміло, що найбагатші поховання були саме навколо цього храму. Також можна побачити могили з християнською символікою і це свідчить про присутність ранніх християн (1-2 століття) у цьому регіоні.
Наступна зупинка по програмі ще більше підтвердила присутність та активність християн у регіоні, адже ми потрапили у Асирійський монастир Православної Церкви св. Ананії у Дейрузаферан. Історія монастиря починається з язичницьких часів і саме на місці месопотамського язичницького храму бога сонця Шамаш, який зберігся (зараз це крипта) збудували у 493 р. цю святиню. Цікавим фактом було те, що монастир діючий і в ньому перебувало понад 60 семінаристів.
Оскільки в Асирійській православній церкві по сьогоднішній день моляться на арамейській мові – мові, на котрій молився сам Христос. Нам було дуже цікаво почути «Отче Наш» в оригіналі, так як вчив нас молитись Господь. Один з монахів радо погодився і молився разом з нами, дуже багатьом людям з нашої групи це був кульмінаційно духовний момент, який відкрив наші душі на спілкування з Всевишнім. Монастир був головним осередком Асирійської Православної Церкви з 1160 по 1932 рік. Потім осередок перенесли у Дамаск. Ця святиня не вражає, ні золотом, ні величчю. Архітектура теж більше схожа на фортецю, ніж на храм. Та великий молитовний дух, простота, трон патріарха та багато реліквій роблять згадку про цей монастир як неповторний та місце спокою для душі.
За вікном тридцять градусів, а ми пересідаємо з нашого автобусу у маленькі бусики, аби нас закинули на Немрут Даг.
Що це таке – той Немрут Даг? Така собі гора, як Говерла по висоті, та останні 50 метрів гори насипані штучно. У 62 р. до н.е. був собі такий цар Антіох, який одного дня вирішив, що він бог і за його наказом було насипано гору та зведено статуї. Основна, звісно, його особиста (всюди помітна, адже він усюди в шапочці). Статуї знаходяться на сході гори і на заході, він хотів об'єднати схід та захід, зокрема кажучи, що мати грекиня, а батько – перс. Антіох хотів, аби люди зустрічали з ним схід та захід сонця і, мушу сказати, це йому вдалось, адже групи приїжджають сюди власне аби це побачити.
Піднімаючись на гору, я приготувався та взяв з собою куртку, але те, чого я не врахував, так це те, що там буде багато снігу. Мої кросівки були дуже зручними та добрими для підйому, та тільки з'явився сніг – так я слизкався, але на чотирьох таки доповз на саму гору, сфотографувався з Антіохом та зачарований неймовірними краєвидами, попрощався з сонечком. В цьому моменті напевне очікуєте, що я напишу про тепле ліжко та готель, та ні – це не був ще кінець екскурсійного дня.
Спускаючись з гори нас підкинули ще до дуже відомого мосту, мосту Римських часів – міст Септімус Северіус. Окрім того, що міст є одним з найбільших аркових римських мостів (120м), він ще й має дуже цікаву історію. Чотири кути мосту були прикрашені колонами-статуями. З одного боку вцілілі колони самого Септімуса Северіуса та його другої дружини Юлії Домни, з іншого боку мали б бути статуї їхнів синів – Каракули та Гети. Та одної колони на даний момент бракує, оскільки Каракула вбив Гету та видав наказ аби спогад про Гету був стертий з усіх можливих джерел. (Фото зроблене не мною, адже ми там були уже ввечері).
Дивились ми на міст та статуї з незвичним освітленням фар автобусів котрі нас сюди привезли, адже сонечко вже зайшло, а ми хотіли спати. І ось тут нас уже повезли в готель.
Василь Мікула
Мандрівник-професіонал та блогер початківець
Поділитися на Facebook: