Третій і останній день нашої мандрівки-розвідки Карпатами

#нотатки_мандрівника

"Ми вижили" - перша наша думка зранку після тої жахливої дороги, якою ми їхали в Колочаву. Чому ми не кинули все і не розвернулися? - Поїдьте в Колочаву і самі все зрозумієте!

Колочава - найбільше село Закарпатської Верховини.

Його протяжність - 15 кілометрів. А найбільше жителі Колочави пишаються тим, що у них 10 музеїв, 20 пам'ятників і кілька поетів. Щодо останніх, то це не дивно. Дивно було б, якби ніхто не надихнувся тамтешніми красотами і не почав писати вірші.

Хоч вся Колочава дуже колоритна місцина, нас найбільше цікавив музей під відкритим небом, або, як то зараз по-модньому кажуть, скансен "Старе село". Чому? Бо це просто портал в минуле!

Заходимо ми на територію, а там на горбочках розкинулись старі хатинки, стара пасіка, єврейська кнайпа, парти літньої школи, хатинки вівчаря, теслі, банщика… Усі предмети в хатах розкладені так натурально, що спочатку незручно туди заходити, бо видається, що заходиш у чужу хату, з якої щойно вийшов господар!

Кожна господа - інша. У цій жив чоботар, тому тут багато знарядь, якими він користувався. У цій - банщик. Чоловік заробляв добре, а тому хата побілена і досить простора. У цій хатині мешкав тесля з сім'єю. Ліжка застелені, збоку - піч, на стінах - вишивані рушники і розписані тарілки, на шнурочку сушиться одяг… Вікна маленькі, а двері - низькі, бо чим вищі - тим більший податок. На димарі, до речі, теж накладався податок, тому більшість хат були димними - дим з печі виводився на стрих, де, до слова, часто коптили м'ясо.

Тут досі стоять парти, вчительський стіз з дощечками, які роздавали дітям, щоб ті робили записи. Вчились разом діти різного віку та статусу. Перша школа тут була відкрита у далекому 1821 році. А ще тут був "літній клас" - ряд парт, які поставили надворі під деревами.

Найвеселішою хатинкою для нас була школа.

Ще однією принадою, особливо для чоловіків, є Колочавська вузькоколійка. Її використовували, аби возити ліс з гір. Але не так нас здивувала вузькоколійка, як старенька волга, у якої замість звичайних коліс були залізні колеса, якими можна було їздити по колії. Цю диво-машину переробили спеціально для директора, аби він міг з комфортом приїжджати на місце праці. Дивина та й годі!

Повеселились ми і в єврейській корчмі, хоч випивки там і не було.

Словом, Колочава - не просто село, а книга життя українців, у яку можна увійти. Не просто радимо туди завітати, - наполягаємо!

Сумно було залишати Колочаву, бо, походивши по тих хатинках, вона вже була рідною.

Але пригоди кликали, а ми не могли не відгукнутись!

Ми вже рухались у напрямку Львова, але дорогою вирішили заїхати на ще одну дегустацію сирів. Після двох дегустацій ми вже почувались спеціалістами по сирах! У чому це проявлялось? У тому, що ми були готові до "цікавого" смаку сирів з витримкою 3-4 роки.

Так цікаво - ніби й всюди однакове молоко, ніби й та сама технологія виготовлення сирів - а смак завжди різний. А, можливо, ми навчилися вловлювати різні нотки смаку.

Наступною нашою зупинкою мав бути бункер лінії Арпада, але ми згадали, що дорогою сюди бачили кафе, з якого має бути дуууже красивий вид на гори. І ми не помилились! Ми не зрозуміли, що це за магія, але чомусь їжа тут набагато смачніша! Просто гляньте на фото і уявіть, що їсте тут карпатський банош! Потекли слюньки?

Нарешті фінальна нотка нашої Закарпатської симфонії - бункер лінії Арпада.
Це підземний військовий бункер, в якому були розташовані склади, шпиталь, казарма, контрольні виходи, вентиляційні шахти. Масштаби і якість виконаних робіт у ньому вражають! Товщина бетону - 1 метр. За думками деяких експертів, цей об'єкт має довжину 1500 метрів. Хоча є також версії про те, що можливо тягнувся він і на 15 км.
Бункер цікавий сам собою, але чого вартує екскурсовод! Жива енциклопедія, яка ще й розповідає так, що хочеться слухати і слухати! А ще тут дуже холодно! Тому, коли будете там, не забудьте теплий одяг!

Якщо ви теж хочете пережити цю пригоду - реєструйтесь на найближчий виїзд.

Христя Швед

Любить мандрувати і писати

Поділитися на Facebook: